Складіть словосполучення з слів «дороги» і «Україна» без надто емоційної зміни виразу обличчя і постарайтесь  утриматись від нецензурних виразів.

О, так, про наші дороги хочеться говорити, писати, співати і викрикувати повсюдно! Ця тема вічно жива і завжди цікава! Чи то за столом на Різдво, день народження чи, що вже більш зрозуміло, за кермом автомобіля. При чому зміст розмови впродовж десятиліть завжди залишається незмінним! Ось що означає стабільність і йти в ногу з часом. Наші дороги пам’ятають кожен його (часу) крок. Це направду вартує захоплення!

Треба сказати щось про ремонт наших доріг. І якщо є сам факт такого процесу – радіти все ж не варто, але  таки можна дурити туристів з Зімбабве (бажано робити так ще у Африці, а не на кордоні з Україною). Можна дурити до речення другого своєї розповіді. Речення, яке розкриває всю приховану суть ремонтних робіт, яке показує скільки ж у цьому цікавого як для самих діячів так і для спостерігачів. Незалежно від пори року робітники виходять на поле бою, в повних обладунках (відро, мітла, лопата) і з вогнем в очах і бажанням випити робити і  виходять вони обов’язково в дощ, що само по собі вже нікого не дивує. Ми люди прогресивні і все можемо зрозуміти, включно з доречністю такої сізіфової праці, але нехай, хлопці ж стараються. Ретельно зачистивши численні вибоїни, розміри яких коливаються від доброї тарілки до підозр на падіння метеориту, працівники йдуть на перекур і вперто чекають поки ямки наповняться свіжою дощовою водою. Коли рівень води доходить до потрібної позначки, мітлами і підручними засобами бігом вигрібають воду за межі вибоїни  і швиденько засипають її свіжим асфальтом. Добре утрамбовують і так само поспіхом намагаються закатати, споглядаючи як крізь місиво просочуються бульбашки і рештки води. Робота кипить і ніхто не жартує. Ділянку дороги здають вчасно і всі задоволені до наступного (в кращому випадку) сезону. І дарма, що всі знають, що так воно й буде, що постійне латання – це, здається, гроші на вітер і може вже варто зробити раз і на довго ніж кожного разу місити болото з асфальтом... риторика. Можливо, попереднього директора Департаменту міського господарства, власний транспортний засіб DODGE, який призначений для їзди по бездоріжжю, не відчуває цього «хорошого» ремонту.  

Наші дороги дуже складні (згадується аналогія з мультфільму «шрек» про цибулю) складні бо багатошарові і з кожним роком все зростають і зростають, як гриби після того ж дощу. Так що подекуди вони вже на рівні з тротуаром (якщо такий є) а каналізаційні люки соромливо ховаються десь в глибині.

До речі про тротуари. Напевно, їхні ремонтники співпрацюють з місцевими травматологія ми. Бо як інакше пояснити їхній (тротуарів) стан, який кричить пішоходам прямо в очі ( бо останні йдуть чи то вдень чи то вночі витаращивши очі на ці невідомі консистенції і структури під ногами) – «стрибай на дорогу!якого … ти прешся цими горбами і ямами?!» Дійсно, скільки цікавого там можна побачити! І оазиси з невідомих трав’янистих рослин, і каменюки через які обов’язково перечепишся і одариш ласкавими словами, і відкриті каналізаційні люки, з яких ніби з ваз красуються обскубані гілля дерев… краса та й годі! Пізнай світ навколо себе! І вибір є таки є: або  вправлятися на уважність і ламати ноги на тротуарі, або спробувати себе у двобої з чотириколісними і опинитись у тому ж відділені травматології.

Отака у нас біда. Про це знаємо ми, знає наша влада, знають закордоном. Ми відомі і славимося тим, що зберігаємо дух старовини (затхлості?).

Так було, так є, але  ж немає нічого вічного;) тому наші дороги або зникнуть взагалі, або  ми як найбільш того потребуючі винайдемо якийсь новий мегакрутий спосіб пересування! (телепортацію?)

 І як каже Святослав Вакарчук: « І все буде добре у кожного з нас!»! і я йому вірю! Чого й вам бажаю!

 Прес-служба громадської організації

«Спілка безпеки управління «Антикорупція»