Гра в наперстки чи об’єднання громад?
Аналізуючи Закон України «Про добровільне об’єднання громад», складається враження, що наші законотворці грають з народом в наперстки. 
Згадаймо психологію учасників гри в наперстки. Наперсточник закликає взяти участь в простій грі. Всього лише потрібно вгадати під яким наперстком сховано кульку. Здавалося б все просто. Уважно дивишся, як переміщуються на дошці ці наперстки і вказуєш на той наперсток, де повинна бути кулька. От тільки фокус полягає в тому, що в результаті, який би наперсток не вибрав учасник гри, не буде кульки під жодним наперстком, завдяки спритності рук гравця. Так і з законом про так зване «добровільне» об’єднання громад. Законотворці наполягають, що цей закон передбачає децентралізацію влади і покращить надання послуг громадянам. За приклад беруть позитивний досвід Польщі.
Що ж насправді приховується за цим законом? Перші чотири статті цього закону не викликають жодних заперечень, оскільки вони регламентують відносини і принцип добровільного об’єднання громад, а також дають визначення терміну територіальних громад. Відповідно до ст.140 Конституції України Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. 
Але вже в статті 5 цього Закону з’являється термін сільська, селищна, міська рада, яка приймає безпосередню участь у формуванні нового органу об’єднаної територіальної громади. Що викликає здивування. 
Оскільки сільські, селищні, міські ради повинні були б утворені саме територіальною громадою, та повинні бути наділеними повноваженнями управляти майном територіальних громад. Так склалося, що на сьогодні жоден орган місцевого самоврядування не утворений відповідно до Конституції і законів України. Відсутні будь-які протоколи загальних зборів про утворення рад усіх рівнів, а також делегування їм повноважень. Але, всупереч вимогам Конституції України, на сьогоднішній день сільські, селищні, міські ради вже виконують функції представницьких органів сіл, селищ. І тоді постає питання: «Так що ж мають об’єднати цим законом - територіальні громади, чи їх представницькі органи - ради?» 
Йдемо далі. Яким чином буде забезпечене пряме народовладдя, що передбачене ст.5, 140-143 Конституції України, в питанні управління майном територіальної громади? Цим Законом не передбачено прийняття рішення, важливого для територіальної громади, загальними зборами. Усі повноваження передаються виконавчим органам.
А хто ж саме буде делегований для забезпечення виконання певних потреб жителів сіл, селищ, міста? В ч.3 прикінцевих положень цього Закону пропонується внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме до ст.141 - внести новий термін «Староста», який буде представляти інтереси села, селища у виконавчих органах відповідної ради. 
Тобто, термін «територіальна громада», в розумінні Конституції України, зникає. Замість цього з’являється виконавчий орган – рада і територіальна одиниця. Яким чином буде в подальшому реалізоване право територіальної громади (жителів територіально-адміністративної одиниці) здійснювати пряме народовладдя в управлінні спільною власністю? Законом не передбачено. Також не передбачено Законом дострокове припинення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування у випадку не ефективного управління спільною власністю громади. Таким чином спостерігається звуження прав окремих громадян у прийнятті спільного рішення щодо управління і вирішення нагальних питань громади. Оскільки їх участь обмежується тільки правом прийти один раз на п’ять років на відповідну виборчу дільницю і обрати того, або іншого управлінця. 
От в результаті і маємо – яким би чином не були об’єднані громади, а в результаті громадяни в будь-якому випадку позбавляються права управляти спільним майном і приймати безпосередню участь у вирішенні питань громади.