Щодо перенесення щорічної відпустки два роки підряд за бажанням працівника

Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про відпустки" забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Частиною другою статті 12 Закону України "Про відпустки" передбачено, що невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Статтею 9 Конвенції Міжнародної організації праці N 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки (ратифікована Україною у травні 2001 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) передбачено, що безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки надається і використовується не пізніше як протягом одного року і залишок щорічної оплачуваної відпустки не пізніше як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року, за який надавалася відпустка.

Стаття 12 зазначеної Конвенції передбачає, що угода про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином, відповідно до національних умов, визнаються недійсними або забороняються.

Відповідно до зазначеного факт ненадання, а також невикористання працівником відпустки за декілька попередніх років поза межами, визначеними Законом України "Про відпустки", є грубим порушенням чинного законодавства як з боку роботодавця, так і з боку самого працівника.

Розяснення надав головний державний інспектор праці ТДІзПП у Львівській області Р. Петрусик