«Свято наближається»! А що ближче свято виборів, то більше бруду ллється з екранів телебачення, нав’язливіше роздаються різноманітні газетки-брошурки-подарунки потенційним прихильникам не надто відомих кандидатів.

Питання «За кого голосуєш?» стає, як ніколи, на часі й котиться відлунням по всій Україні і найчастіше у віддалених містах і селах відповіді не знаходить.

Найперше тому, що люди мають до диспозиції обмежену телебаченням інформацію, яка навряд чи спрямована на те, щоб розповідати біографії у форматі: хто, звідки і для чого. Все зображується швидше у найкращих традиціях вітчизняного зомбування і загравання з виборцем у стилі: «вони – погані, ми – хороші». І ми стаємо свідками театру абсурду коли і опозиція, і влада в унісон кричать: «досить». І судячи з того, що їхні ролики йдуть одне за одним, можна зробити висновок, що кричать вони це одне одному. Кричать досить неефективно, але попри все – це їхній реальний формат передвиборчого діалогу.

Взагалі цікаво й інформативно виходить: одні показують Україну очима безпритульного песиміста, інші – крізь рожеві окуляри з діоптріями великого калібру: де не глянь – все прекрасно. А що з цього розуміє виборець? Мабуть, найперше приходить відчуття якоїсь невідповідності з реальністю. Часто здається, що подолано не «руїну», а країну, що покращення набуло якогось нового, далеко не цензурного значення. Комуністи все повертають народу і взагалі тяжіють повернути все як було (замовчуючи про свої власні статки), а це вже подвійна утопія, в яку навіть пенсіонери сходу вірять не дуже охоче, зважаючи на успішний тандем з Регіонами і все виконане покращення з суцільним добробутом. Мороз - кається за всі свої помилки і коаліції, Королевська бере до себе Шеву і вони рухаються вперед, а вперед – це передвиборчий спуск у шахту і купа обіцянок… Усі усміхнені, привітні, сповнені поглядів в камеру і впевненості у тому, що «Showmustgoon». І це шоу рухається на ТВ, афішується на біг-бордах, скніє в партійних наметах, а також у ваших поштових ящиках …

Де взяти правду? Ніхто ж собі не ворог – всі писатимуть про час теперішній, апелюватимуть на чомусь вічному як безробіття, зарплата, занепад, ціни на газ, політичні репресії і т.д. Додаватимуть час невизначено майбутній з обов’язковим «ми прийдемо», а далі на вибір: економічне зростання, покращення демографії, безліч робочих місць. Все й  відразу. Напевно, тому й неефективна та їхня реклама, бо в миттєвість змін заразне вірять навіть діти.

Про кандидатів з виборчих округів взагалі хочеться помовчати… або поплакати. Бо крім плакатів на зразок «Я йду до влади» (дата, підпис) чи привітань з Днем Незалежності і з Новим роком (для гарантії успіху) зрозуміти (якщо нема фото) хто тепер такий щедрий на добрі слова важко.

Отож приходить сумний як могильна плита висновок: не маєш інтернету – раб непоінформованості, або дезінформації. Отож, як сарафанне радіо подасть історію кандидата – так і складеться рейтинг.

Країна зараз стоїть на дуже тонкій межі. Пан або пропав – це якраз про ці вибори. А більшість наших громадян залишаються у хиткій невизначеності: позбавлені повної інформації – позбавлені справжнього вибору.

Ймовірно, чекати правди і справедливості від жовтневих «щурячих перегонів» не варто. Лишається надія на ланцюгову реакцію… Хочеться, щоб цього разу з урахуванням того, що ОБОВ’ЯЗКОВО потрібно ставити за мету подальші дії, а не зміну кольорів прапору правлячої сили і спочивання (деградування?) на переможних лаврах.

 прес-секретар громадської організації "Спілка безпеки управління "Антикорупція".