Порядок надання відпусток, час використання, поділ відпусти на частини

Відповідно до статті 10 Закону України „Про відпустки” конкретний період надання щорічної ос­новної відпустки (визначений або змінений у майбутньому тією чи іншою стороною тру­дових відносин) узгоджується між керівни­ком і працівником, або кадровою службою і працівником. У даній нормі закону законодавець визначив обов’язок власника або уповноваженого ним органу  письмово попере­дити працівника про дату початку відпустки не менш як за два тижні. Згідно зі статтею 241¹ КЗпП строк, обчислюваний тижнями, закін­чується у відповідний день тижня.

Надання щорічних відпусток оформля­ють наказом керівника підприємства. При цьому можна скористатися як типовими формами № П-6 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки», № П-7 «Список про надання відпустки», затвердженими наказом Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку» так і бланком, виготовленим підприємством.

У наказі про надання відпустки зазна­чають: прізвище, ім’я, по-батькові, посаду, місце роботи працівника; вид, дату початку та строк (тривалість) відпустки, період, за який її надають.

На практиці видають як індивідуальні, так і зведені (групові) накази, згрупувавши всіх працівників, яким цим наказом надають відпустки.

Підстави для видання наказу:

–  графік відпусток (оформлення надання щорічної основної відпустки або її части­ни, що становить не менше 14 календар­них днів);

–  заява працівника і графік відпусток (оформляють одночасне надання щорічних основної і додаткової відпусток);

–  заява працівника (оформляють надан­ня щорічної додаткової відпустки).

На підставі наказу (списку) про надан­ня щорічної основної (додаткової) відпуст­ки вносять відповідні записи в розділ IV «Відпустки» особової картки за формою №П-2ДС (застосовується лише в державній службі) та №П-2, а також у журнал об­ліку відпусток (якщо такий є).

Згідно зі статтею 10 Закону України „Про відпустки ” щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно зі щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Щорічні основна та додаткові відпустки на­даються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до за­кінчення робочого року. Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання щорічних відпусток протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером роботи.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Згідно з частиною шостою статті 10 Закону України „Про відпустки ” в разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передба­чених частиною сьомою цієї статті.

Відповідно до частини сьомої статті 10 Зако­ну України „Про відпустки ”, щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві в праві отримати:

1)      жінки — перед відпусткою у зв’язку з ва­гітністю та пологами або після неї,

2)      жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

3)      інваліди;

4)      особам віком до вісімнадцяти років;

5)   чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;

6) особи, звільнені після проходження строкової військової або альтернативної (невій­ськової) служби, якщо після звільнення зі служ­би вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постій­не місце проживання;

7)    сумісники — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

8)      працівники, які успішно навчаються в нав­чальних закладах та бажають приєднати відпуст­ку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних,  курсових,  лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

9)   працівники, які не використали за попе­реднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;

10) працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-ку­рортного) лікування;

11) батьки — вихователі дитячих будин­ків сімейного типу;

12)  в інших випадках, передбачених законо­давством, колективним або трудовим договором.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Час відпустки зараховується йому до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, що впливає у відповідних випадках на розмір допомоги по державному соціальному страхуванню, до спеціального стажу, що обчислюється відповідно до спеціального законодавства, і до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки.

Відповідно до статті 10 Закону України „Про відпустки” працівникам  за їхньою заявою можна на­давати щорічні додаткові відпустки одночасно або окремо від щорічної основної відпустки.

Статтею 79 КЗпП та статтею 12 Закону України „Про відпустки ” допускається поділ  щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості, за умови, що основна безперервна її час­тина становитиме не менше 14 календар­них днів.

Враховуючи, що щорічна відпустка може складатися зі щорічної основної та щорічних додаткових відпусток, кожна з її складових (у т. ч. додаткові відпустки) може бути поділена на частини, а також включатися до складу основної безперервної частини щорічної відпустки тривалістю не менше 14 календарних днів.

Як правило ініціатором поділу щорічної відпустки є працівник, який повинен звернутися до керівника з відповідною за­явою. Власник або уповноважений ним ор­ган має право погодитися з таким поділом або відмовити в поділі і така відмова не бу­де оцінена як порушення прав працівника чи норм законодавства про працю.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Надання невикористаної части­ни відпустки з наступним звільненням дає можливість працівникові скористатися правами, передбаченими законодавством.

Крім того, варто зауважити, що ст. 80 КЗпП України передбачена заборона не надання працівникам щорічних відпусток повної тривалості протягом 2-х і більше років.

 Розяснення надав головний державний інспектор праці ТДІзПП у Львівській області Р. Петрусик